категорії: блоґ-запис

Тема кохання в українській літературі

теґи: В. Симоненко, В. Стус, ДніПРО, Леся Українка, Кохання..

 

 

Тема кохання в українській літературі

Любов, як сонце, світу відкриває

Безмежну велич людської краси.

В. Симоненко

Мабуть, немає письменників, які б не писали про кохання. Свого часу саме в журналі «Дніпро» друкували свої поезії Павло Тичина, Максим Рильський, Андрій Малишко. Тут уперше було опубліковано повість «Молодість» О. Бойченка, роман «Народжені бурею» М. Островського (українською мовою). «Дніпро» вміщував твори В. Сосюри, А. Головка, П. Панча, М. Бажана, В. Собка, О. Донченка, В. Земляка. На сторінках журналу виступали О. Гончар, Ю. Збанацький, І. Драч, друкувалися М. Вінграновський, Є. Гуцало, Б. Олійник, В. Дрозд та ін.  Пояснити це дуже просто — багато важить кохання в житті людини. Йому акомпанують солов’ї, а часом і гармати. 

Як на мене, то вся світова література – це свідчення того, що кохання – це те, що змушує

людину жити. Пригадую слова Лесі Українки яка писала: «Ні, то ти забула, яке повинно бути кохання справжнє! Кохання — як вода, — плавке та бистре; рве, грає, затягає й топить» («Лісова пісня»).

Найяскравішим пам'ятником кохання стала в історії української літератури XX  поезія Володимира Сосюри:

 

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

Лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання.

 

У вірші «Білі акації будуть цвісти» образ коханої зливається з образом Вітчизни:

 

В тебе і губи, і брови такі.

Як у моєї Вкраїни...

 

Проаналізувавши вірш можна побачити, та зрозуміти, що кохання окриляє людину, підносить над буденністю. І тоді починає здаватись, що твоє почуття якесь незвичайне, особливе, якого ніколи і ні в кого не буде, а твій супутник життя самий найкращий у світі.  Це почуття може застати Вас у будь – якому віці, ось наприклад Максим Рильський з усмішкою згадує свою ще зовсім дитячу закоханість.

Велике місце серед світових творів насамперед займає інтимна лірика, якій притаманні задушевна ніжність та нестримана сила палких почуттів.  Можна під черкнути, що інтимну лірику В. Стуса належним чином оцінив І. Драч. Який писав, що серед усіх своїх творів найбільшу пошану отримала його інтимна поезія. На мою думку ніщо так не збагачує внутрішній світ людини як спілкування з поезією. «Зів’яле листя» Івана Франка; «Білі акації будуть цвісти» В. Сосюри; «Є в коханні і будні, і свята» В. Симоненка -  все це великі надбання наших вічно живущих в серцях поетах.

Роздумуючи про тему кохання не можна не згадати яке воно те – перше, що зігріває кров і змушує наші руки пітніти, забирає мову і робить нас німими, паралізує не даючи зробити і кроку. Про свою закоханість (чи першу чи вже навіть другу) своєрідно згадує П.Тичина «О люба Інно…» :

 

О панно Інно, панно Інно!

Я — сам. Вікно. Сніги...

Сестру я Вашу так любив —

Дитинно, злотоцінно.

Любив? — Давно. Цвіли луги...

О люба Інно, ніжна Iнно,

Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.

Сніги, сніги, сніги...

Я Ваші очі пам'ятаю,

Як музику, як спів.

Зимовий вечір. Тиша. Ми.

Я Вам чужий — я знаю.

А хтось кричить: ти рідну стрів!

І раптом — небо... шепіт гаю...

О ні, то очі Ваші.— Я ридаю.

Сестра чи Ви? — Любив...

 

Виходить, що любов не знає арифметики, так як вона може прийти  до нас і двічі, і тричі. Згадаймо І.Франка «Тричі мені являлась любов»

Любов рухає світом, живить філософію життя. Тому не дивно, що ця тема залишається невичерпною. Свої роздуми хочу закінчити гумористичним віршем який прочитала на не по-зимовому гарячих сторінках літературного журналу «Дніпро»

 

Ніжний дотик, тихий шепіт,

I по тілу променад,

У кінцівках знову трепет

I чуттєвий зорепад...

 

Bін за плечі обіймає,

I цілує живіт,

Moї ноги 3iгриває...

 Хто це? Ну, звичайно, (Кіт)

Ольга Шнуренко «Хто це?»

 

Автор твору:  Федорук Мар’яна